Л.і З. — з приязню
Сиплеться, стелиться
біла метелиця,
вітром збиває із ніг.
День, наче писанка
сонцем розписана,
а тут, між горами — сніг.
В зелені крузі є
клаптик ілюзії:
створена штучно зима.
Йдемо на лещета,
хоч хтось і плеще там,
що “снігу ж справді нема.”
Мрія засніжена
серце розніжила:
час зупинився на мить.
Сиплеться, стелиться
біла метелиця
під сонцесвітлу блакить.
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »