Ген оболоки Оболоні.
Стоять там хмари на припоні
І видно їм, як на долоні,
Віки.

На Оболоні, в самім лоні,
Крокують крани буйнотонні
І ловлять ночами в долоні
Зірки.

На Оболоні – дух машини,
Дух цементу і дух ожини.
Там все натужиться, пружинить –
Бо час такий!

Зросли ж тут руси в завірюсі,
Чи ті, що потім вийшли в русів,
Випростувались тут, на лузі,
Колись!

Прогупотіли літ буй-тури.
З лози і глини впали мури.
Зарубинецької культури
Пропав мотив.

Та ми з боліт і чорториїв
Зіперлися об горній Київ.
Віків золоточолий вияв
Горить.

Таж річечка мала, причаєна –
Це таємнича та Почайна,
Первопочатком незвичайна,
Твоя й моя!

Ти, будівничий, слави отче,
Прочисть їй очі, хай. хлюпоче –
Століть священна й непорочна
Сльоза.

Тож збережи старі стоянки,
Первопочатки – не останки,
Нехай музеї, мов світанки,
Постануть тут.

Так треба рук талановитих –
Історії ж прадавній видих.
Митцю! Схопи в дереворити
Оці зірки,

Ці оболоки Оболоні,
Ці білі хмари на припоні,
Бо ж видно їм, як на долоні,
Нас крізь віки.