П'ятнадцядять літ – 1902–1916 роки – він мовчав.
П'ятнадцядять літ картали його за мовчання.

Питаєте, чому я все мовчу,
П'ятнадцять літ лютую німотою,
П'ятнадцять літ я корчусь від плачу.
Що ж! Тільки т плач на мене йде ордою.

Заціпило запечені вуста,
Зробило, не зродило без'язиким,
І тільки ломить руки німота
Над веліїм Стефаниковим риком!

Так, я трунар а уже п'ятнадцять літ,
Бо кожне слово – то лиха обмова,
Гойдається мужицьке тьмище бід
На шибениці с страченого слова...

І я спитаю: вий чом мовчите,
Коли я вам підняв таке громов'я,
І горе люду, чорне і тверде,
Боров, як борють власне безголов'я?!

Я вас питаю: і як у пеклі дня
Ви, словом нерозтерзані, живете,
Як вам смакують, о лиха бридня,
З крові новел і підсмажені котлети?!

Я ж вам гармати слів повиставляв!
Я ж ніс за ваше камінного хреста,
Аж захлиналась у сльозах земля!
Так чом же вам заціпило вуста?!