Спиваю сік густий
з терпких морозних грон,
Спиваю сік жарких жовтневих
розкошей,
Спиваю шурхотливий падолист,
Спиваю золоту оскому осені,
Сметану вогняну спиваю й захлишнаюсь
Спиваю гіркоту коханих вуст,
Спиваю материнський вічний труїунок.
Хрумтить мій смуток,
цукриться мій смак.
Спішу до неї через гони літ.
Моя рука
гаряча і тремка
Торка
Її холодні, полум'яні перса,
Та б'є мене десницею по серцю
І сизий стан гордливо одхиляє
Аристократка з репаним коріннями,
Бо ж ноги мої в модних черевиках
Свій босий слід не можуть віднайти.