Признаюся із жалем: я тікаю від проблем,
в мене слава лиха, я — мовляв — не жених…
Я ж люблю всіх дівчат, хоч усі вони кричать,
щоб нарешті я вибрав з-поміж них.

Була в Канаді осінь — заманив мене ліс:
Надійка сниться й досі у сяйві жовтих кіс —
та Наталка чарівна — кожній княжні рівня —
моє серце зігріла в зимі.

Серед зелені трав, як настала весна,
Ніну я запізнав — ах, була весна!
Та запахло літом з піль і закоханих хміль
знов запаморочив розум мій.

Ах, друзі молоді, порадьте у біді:
як виректись любові, коли вона — мій лік?
Люблю дівчат усіх — це мій найбільший гріх —
надто пристрасний я чоловік.