Юність

Молодечий порив білопінним збігає потоком
з гір, де батьком буття — чародійний чаклун-льодовик,
— молодий водоспад білим шумом у синяву фйорду.

Пахне морем цей фйорд: ось і меви, від моря посли,
на зухвальство у даль закликають, на вікінґів подвиг.
На підбій, у життя, вирушають гадючі човни.

Старість

Скрині повні добра: награбовані мудрощі мандрів:
міхи вин гіркоти і в плящині малій — еліксир.
Завертають човни з океану у затишок фйордів.

Кличе туга Сольвейґ до зелених гірських полонин
і до скель, де у ґномів — секрет стародавнього міту…
Понад фйордом вогні: це горять мореплавні човни.