Просто з неба звисають стіни,
дерева всі зійшлись до ріки.
Простягнута жестом гостинним
бронза Вільяма Пенна руки.
Місто повне безладдям раннім.
Дня нового зростає рух,
і моторів важкі зітхання
ударяють мені до вух.
Перший прапор по небі креслить,
Френклін в кріслі глядить на цю гру…
Я у місті цьому воскресла,
я у місті цьому помру.
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »