Боже, скільки стогону на пальцях,
Скільки крику в голубих пучках,
На згорілих пальцях, на блукальцях,
На страждальцях ніжних – на руках.

Боже, скільки того мерехтіння
В пальцях, в сповивальцях гіркоти,
В пломенях надсадного сумління,
Із яким лиш тінь моя на «ти».

Світяться – о світлячки, світанки,
Поцілунком вмивані світи,
Пальчики коханки-каторжанки
З каторги любові-німоти.

Що ж бо їм робити, стоязиким –
І безмовним; спалахнеш – помреш...
Проклинаю, краю синім криком
Цноту пальців, безсоромність – теж!

Сонечок п'ятірко... засинаю...
Наді мною пальчики-зірки...
Чебрецевий, в серце поринаючий,
Мед ваш, рідні, сонячно-гіркий...