Тоненька, як гнучка берізка,
Зів'яла, бо палить – страх,
Ходить дефектоскопістка
По трубах на каблучках.

Навмисне чи так годиться,
Щоб впасти комусь до рук,
Чи дівчина, чи молодиця –
Міцний у неї каблук.

Вироком зварницькій праці
Йде циндра з-під підошов.
Поставить вона апарат свій,
Просвітить рентгеном шов.

Хлопці стоять причаєно,
Знявши свої щитки,
І пальці печуть, звичайно,
Чорнобильські цигарки.

Чи є де найтонша шпарина?
Чи де не лишився шлак?
Куценька, на гріх, спідничина,
Карих очей зодіак.

І хлопці вистрілюють жартом:
– Знову русалчин контроль...
– Два стики мені переварите! –
Сувора в русалки роль.

Щоб все було герметично,
Щоб тій радіації – зась,
Красива така і критична
Молодичка, видно, чиясь.

А ввечері, як спекота
У Прип'ять пірне до дна,
У шелюзі плаче потай
Ця маленька самотина.

Зазирне у люстерко: гарна,
Ні дефекту, самісінький цвіт,
Не прилипла ніяка догана
У її дев'ятнадцять літ.

Що хіба цілувала палко,
А тепер в оченятах – дим.
Як лишив він таку русалку,
Чи ж податись за ним, навісним?

І таке ж дороге Полісся,
Мама з татком, ще й сто пісень,
А він вчора таки повіявся
І заманює аж на Тюмень.

І русалка зривається з кручі
Прямо ластівкою в ріку:
– Він хоче, клятий, помучити,
Натрапив, бач, на таку!

Ну що за характер циганський,
Не припнула – і весь парад!
Не просвітиш його на рентгенівський,
На модерний мій апарат...

І плаче вона і сміється
Зовсім не на ефект,
І світові так надається
Цей правічний дівочий дефект.