Блідими вогкими ранками,
коли світить непевне сонце
і в очах причаїлася ніч —
із далекого синього моря
золота припливає рибка,
щоб упасти
у сухий і шорсткий пісок.
Тоді не знайти
темноти й м’якості ночі;
утікають з землі
сни, що поруч лежали тут.
І ось жінка встає,
і виходить за двері,
щоб упасти
у сухий і шорсткий пісок —
в наступаючий день.
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »