Die Einsamkeit ist wie ein Regen.
Rainer Maria Rilke
На серце падає знайомий дощ
і стоплює солодку грудку щастя.
Як віднайти шляхи до світлих прощ,
де радості цілющої причастя?
Нема молитви, що змиває біль —
невже й любов — фата-морґана тільки?
Палючу спрагу, що гірка, мов сіль,
гашу вином — поезією Рільке.
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »