Павло Гірник

Зупинися, не руш.

Зупинися, не руш.

Твої дзвони глухі.

Над тобою ще жодна зоря не світила!..
Охолола свіча —

І знялись порохи

Там, де воля останні ножі освятила.

Приглядайся,

звикай до чужої ходи

І собачої мови у храмі старому…
Із якого прокляття, якої біди,
Із якого відлуння вертаєм додому?

Обірвалися дзвони.

Холоне в імлі

Моя смертна душа,

і отак за словами,

Наче діти повільно ідуть по золі
І самими очима прощаються з нами…

1994
Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.