…Одцвіте, наче сонях, колишнє село,
І Маруся зів'яне, як м'ята.
І рушник одцвіте — перебите крило,
На якому уже не літати.
І не треба ні крику, ні сліз, ні журби,
Коли доля цвіте під нагаєм.
Затужив би весільний смичок по тобі,
Але й пісні такої немає.
Ще стоятимуть ночі, мов чорна вода,
І по них біла пісня пливтиме.
І сама ти — як скрипка. І тільки шкода,
Що нема скрипаля на Вкраїні.
Боже мій! Ні словечка не мовлю про час,
Не озвуся, не помолюся…
Тільки, може, і є той скрипаль серед нас,
Але як же йому без Марусі?!
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
Лише в дорозі почувайся вдома. Солодкий біль похідного життя! Хай скубає за серце невідоме, Безслівне, бунтівне передчуття…
Читати далі »