У долонях твоїх спалахне чорнобривцем
тихий огник печалі.
Не шукатиму слів. Буду слухати дощ.
Сповідатимусь мовчки.
…І якщо вже стомлюся іти і присяду спочить
окрай битого шляху,
не кричіть, солов'ї, не шуміте, ліси,
пожурімося, ідоле.
Перейдем, перебудем; переболим
і одвертеає зло, і віддячену щирість.
Тільки б огник світив і мені, й по мені.
І палив до останку…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Лише в дорозі почувайся вдома. Солодкий біль похідного життя! Хай скубає за серце невідоме, Безслівне, бунтівне передчуття…
Читати далі »