Павло Гірник

Оранка

Про це нагадають долоні. І скроні.
Таке не примариться в сні.
…Орали город мій знесилені коні
І падали в борозні.

Над ними знущався батіг і погонич:
— Гаття, вороні, гат-тя! —
Крилами поле орали коні,
Які обтяло життя.

Чи ти вгамуєшся, ситий світе,
Чи зійде віще зерно,
Чи допоможе мені злетіти
Крилате, але — ярмо?!

Бо той погонич, і кінь, і крила —
Це все моє і в мені.
Гаття, мої коні. Гат-тя, мої милі!
І падаю в борозні…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle