Павло Гірник

Оранка

Про це нагадають долоні. І скроні.
Таке не примариться в сні.
…Орали город мій знесилені коні
І падали в борозні.

Над ними знущався батіг і погонич:
— Гаття, вороні, гат-тя! —
Крилами поле орали коні,
Які обтяло життя.

Чи ти вгамуєшся, ситий світе,
Чи зійде віще зерно,
Чи допоможе мені злетіти
Крилате, але — ярмо?!

Бо той погонич, і кінь, і крила —
Це все моє і в мені.
Гаття, мої коні. Гат-тя, мої милі!
І падаю в борозні…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle