Про це нагадають долоні. І скроні.
Таке не примариться в сні.
…Орали город мій знесилені коні
І падали в борозні.
Над ними знущався батіг і погонич:
— Гаття, вороні, гат-тя! —
Крилами поле орали коні,
Які обтяло життя.
Чи ти вгамуєшся, ситий світе,
Чи зійде віще зерно,
Чи допоможе мені злетіти
Крилате, але — ярмо?!
Бо той погонич, і кінь, і крила —
Це все моє і в мені.
Гаття, мої коні. Гат-тя, мої милі!
І падаю в борозні…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Лише в дорозі почувайся вдома. Солодкий біль похідного життя! Хай скубає за серце невідоме, Безслівне, бунтівне передчуття…
Читати далі »