Завійся, аркане, між гори і люди
І клопіт весільний прибий каблуком,
Ятрися і плач у розгойданих грудях,
А серце виймай обгорілим смиком!..

Танцюймо востаннє, без слова і крику.
Коли й охолонем на чорних вітрах,
То прийде з весілля заплакана скрипка
І пісню поставить у нас в головах.

— Агей, товариство! —

…Вигримує бубон,

І кров просякає долівку руду.
Стоїть на порозі нахмарений будень,
Обнявши рушницю, немов молоду.