Павло Гірник

З дитинства

Той давній спогад ще не стерся,
Як моя мати молода
Тримала хліб напроти серця —
Вділяла нам і голубам.

Малі були. І в тому сквері,
В якім царя попхнув селюк*,
Ми годували сіропере
Негорде птаство просто з рук.

Вони й пили з мого відерця.
Звисали крила, як торби.
…Буває, що і добре серце
Оберне вільних на рабів.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.