Павло Гірник

З дитинства

Той давній спогад ще не стерся,
Як моя мати молода
Тримала хліб напроти серця —
Вділяла нам і голубам.

Малі були. І в тому сквері,
В якім царя попхнув селюк*,
Ми годували сіропере
Негорде птаство просто з рук.

Вони й пили з мого відерця.
Звисали крила, як торби.
…Буває, що і добре серце
Оберне вільних на рабів.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle