Вже нема. Час опустив завісу.
І хоч як я вдалину дивлюсь,
вже не вийдуть з поля а чи з лісу
ні одна із трьох сестер-бабусь.
Вже нема ні в хаті, ні в палаці.
Троє... Мов сто сотень чоловік...
Бо вони переробили праці,
що всьому селові б на весь рік.
Вони троє – невелике місто:
ступа, прядка – фабрика, завод...
А напряли тих ниток, як істин...
Хліба напекли на весь народ...
Вже нема... Уже не дочекаться.
Той туман нікого не верта...
Все минуще – та лишилась праця
і очей, і серця доброта...