На добраніч, кохана,
йдуть холодні дощі.
Осінь в золото вбрана.
Вечір в мокрім плащі.
На добраніч, кохана.
Опускається ніч,
в непроглядні тумани
все хова увсебіч.
На добраніч, кохана.
Йдуть холодні дощі.
Ти у золото вбрана.
Я – у мокрім плащі.
І не думав я досі
про холодну біду:
ти лишишся, як осінь,
я, мов вечір, піду...
На добраніч, кохана...
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »
І ніч. І моря шум – грудей могутній подих, мов десь у темряві там велет-чоловік аж по морському дну ногами вперто ходить, шукаючи когось уже которий вік…
Читати далі »