Сніг розтав. І знов лежать стежини
між зелених споконвічних трав.
Лиш берези білі, мов крижини, –
хоч і сніг давно уже розтав.
Сосни і зелені, і щасливі –
травам колір в зиму зберегли.
І дуби, у верховітті сиві,
змовчазніли. Чи такі п були.
А у небі, чистім і високім.–
гуси, і лелеки, й журавлі...
З святом вас березового соку –
з днем пробудження солодкої землі!
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »
І ніч. І моря шум – грудей могутній подих, мов десь у темряві там велет-чоловік аж по морському дну ногами вперто ходить, шукаючи когось уже которий вік…
Читати далі »