Вже й тобі по війні,

вже стомився ходити по згарищу.

Треба сіяти, коню. Бо так воно є навесні.
Я тебе не жену, я тебе обіймаю

не згарячу,

Я з тобою іду борозною, і важко мені.

Ти не звик у ярмі, тобі плуг

заважкий і недобрий,

І нестерпно тягти свою душу поміж

реп’яхів.

Не терплячий, не ситий, не вбитий,

а просто хоробрий

Серед світу, який ще ніколи

тебе не жалів.

Просто мусимо бути в ярмі,

щоб ярмо перебути,

Засинати до посвисту

ворога, шаблі і куль.

…Сам собі поробив

не подолані силою пута.

Сам собі це закляте залізо

словами розкуй.