Павло Гірник

Випадає щодня прибиратися

Випадає щодня прибиратися,

наче на свято.

Випадає співати на людях —

сумна не сумна —

Про дорогу, яка собі є і не буде питати,
Звідкіля ти, козаче, війна тобі чи

не війна.

Вже отак тобі так, що нікому

нічого не мусиш.

На хвилинку прийшов, привітався

і впав, як усі.

Напитав собі тіло, і тричі покликану душу,
І те небо, в якому вже час потойбічній росі.

Де нарешті вже можна

розбігтися і полетіти,

А тоді, забуваючи мову, себе віднайти.
Виглядати, чи вже повертаються стомлені діти
З тих порожніх світів, де не буде й тобі гіркоти.

Де не треба знічев’я нікого ніколи

любити,

Посміхатись крізь сльози снігам,

небесам і лісам.

Де однаково — жити, писати, кохати чи вбити.
Коли сам собі сам — і радієш,

бо сам собі сам.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle