Втонув у вирій чи в квартирі.
Горять мости у снігопад.
Життя людське – воднобіч вирій,
нема повернення назад
самітнику, ватагу, магу,
той шлях накреслений один.
З кохання не робіть розвагу,
то міст з останніх соломин.
Втонув у вирій чи в квартирі.
Горять мости у снігопад.
Життя людське – воднобіч вирій,
нема повернення назад
самітнику, ватагу, магу,
той шлях накреслений один.
З кохання не робіть розвагу,
то міст з останніх соломин.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »