Лице було порепане.
В’їдався в очі піт.
Я хвацько правив гребкою —
Колгоспник в десять літ.
В кальсонах з бригадира,—
Аби не без штанів,—
Зоря моя ходила
На дні тих клятих днів.
Які я тою гребкою
Тоді творив діла!
Черствим шматком не гребала
Душа моя мала.
Худенькими плечима
Ми підпирали звід,
Щоб світла Батьківщина
Цвіла на цілий світ.
І ось, коли над мором
Він заяснів, мій храм,
Ви мрієте, за морем,
Що це я вам віддам?
Не вам, рабам мерзенним,
Збагнуть мої світи.
О найдорожча земле! —
Світи мені, світи!
То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих…
Читати далі »
Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів…
Читати далі »
Неначе йду, а ти за мною вслід — Бігом, бігом, спіткнулася, упала!.. А я й не втямлю, чи палає глід, Чи ватри на узліссях на Купала…
Читати далі »
Піла скрипка, гикав бубон, Сонцем квітла флейта. Сакс надутий товстогубе Ледь за ними плентав…
Читати далі »
Щоб знало межі недолуге бидло Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали ідолом І високо поставили в степу…
Читати далі »