Борис Мозолевський

Вірність

Лице було порепане.
В’їдався в очі піт.
Я хвацько правив гребкою —
Колгоспник в десять літ.

В кальсонах з бригадира,—
Аби не без штанів,—
Зоря моя ходила
На дні тих клятих днів.

Які я тою гребкою
Тоді творив діла!
Черствим шматком не гребала
Душа моя мала.

Худенькими плечима
Ми підпирали звід,
Щоб світла Батьківщина
Цвіла на цілий світ.

І ось, коли над мором
Він заяснів, мій храм,
Ви мрієте, за морем,
Що це я вам віддам?

Не вам, рабам мерзенним,
Збагнуть мої світи.
О найдорожча земле! —
Світи мені, світи!

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle