Послухайте, невже з роками далі
Тікаємо від віщої журби
Під три чорти одвічної печалі
Щербатим шляхом правди і ганьби?
Та що печаль, як слово самочинне,
А мову препаровано живцем?
Так душно в арештантській сірячині.
Так вільно, як не думати про це.
Ходімо. Вже покликано.
Ходімо!
Чумацький Шлях уперся в перелаз.
Душа,
як протяг,
гримнула дверима
І з торбою заледь не подалась.
Послухайте, невже на те відлюддя
І гіркота прозрінь…
Не воруши!
І так щоночі отерпає в грудях
І відростають крила у душі.
Не прокричись, не заспокойся знаним,
Не спийся у всевладній німоті!
Оно твої зароблені кайдани.
Подякуй долі, що не золоті.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »