Відшуміло літо за осіннім яром.
Облетіло листя – і гілки, як лід.
Тільки сонця захід крижаним пожаром
душі наші палить, дим тече на схід.
Я тебе не знаю. І себе не знаю.
Долю не зустріну – дим перетече.
Тільки захід сонця сходить в серці скраю.
Тільки серце в сонці сумом так пече...
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »