Я вже достиглий, як в жнива колос.
В тебе п’ятнадцята щойно весна.
Та жайворонковий срібний твій голос -
Душу сколихує мені до дна.

Вранці ти бігаєш все по подвір’ю,
Граючись з песиком або м’ячем,
Сієш ти, вієш ти радість безмірну,
Скрившись від мене поза кущем.

В тебе ще погляди чисті, безмовні,
В тебе ще усмішка, як у дітей,
Та на устах твоїх пісні любовні,
Туга є в кутиках твоїх очей.

В тебе суконочка ще по коліна;
Сам я не знаю ще, хто ти така:
Трошки ти панночка, трошки дитина,-
Буде метеличок із червачка.

Тихо дрімає ще серце у грудях,
Ще не захмарена нічка твоя;
Завтра те серце вже хлопці розбудять.
Хто буде перший? Він... А може, я?