Олесь Бабій

Епілог

Ти покохала другого, кохана.
Надарма зов пiсень.
Бо той твiй другий – буря провесняна,
А я осiннiй день.

Ти вiдiйшла навiки, гей, навiки,
Бо той любовник твiй
Безжурний, буйний, як у горах рiки,
А я мов хрест сумний.

Гей, вiдлетiла моя пташка бiла
В яснiший край, вирiй!
Осiннiх сльот любити не хотiла,
Хоч клiтку срiблом крий.

Ти вiдiйшла, тебе вже не завернуть
Благання нi пiснi;
В любови серце є немилосердне –
Не знає ласки, нi.

Тебе нема. Не кину я прокльону
На бiлий цвiт лiлей.
Ти ж не могла змiнить життя закону:
ПАНТАРЕЙ.

Із збірки "За щастя оманою..." Жмуток другий. 1930 р.