Ти знаєш дні, коли звабливе сонце
Цілує кволий кленолист.
Коли весна літає там за містом
І махом крил торкає нам вікон.

Коли з нудних, понурих канцелярій
Жене весна у парк, над берег рік, озер.
Коли кляну я із цілого серця
Редакції, каварні, тротуар.

Ти знаєш дні, коли люблю глядіти
Через вікно в простір, снувать мережку мрій:
- Весна... та в’януть літа молодії
І обпадають, як осінній цвіт.

В такі-то дні я тужу до безтями:
Як хочеться з тобою слухать шум смерек,
Втікать в ліси, в діброви, ген, далеко,
Де б не змутив ніхто спокою нам.

Манять , манять отав зелених шовки
І тишина самотніх гір, лісів.
Де крім твоїх пісень пестливих і розмов
Ніхто мене тривожить не посмів.