Олесь Бабій

Весілля

Миколi Степаненковi
i його дружинi Галинi
присвячую.

"Зле мужчинi в самотинi,
Хоч i в раю вiн, а сам.
Тож сотворю жiнку нинi,
Щоб дружину мав Адам.

Покладу я в душу жiнки
Зло найбiльше i добро,
Щоб Адам знав щохвилинки,
Що жона – його ребро.

Що й вiн сам – добро i злоба,
Що призначення людей
Божеську принять подобу,
Гнати зло з сердець, з грудей.

Дам я жiнцi гострiсть крицi,
Легкiсть вiтру, мотиля,
Хитрiсть змiїв i лисицi
I наївнiсть немовлят.

Дам я жiнцi чари рожi
I колючiсть терня теж,
В розум жiнки мудрiсть вложу
Й дурноту страшну без меж.

Дам їй душу янголину,
Кров страшного сатани,
Жар вулькану в неї вкину,
Холод криг всiх ледяних.

Дам їй плiднiсть скиб землицi,
Мертвiсть, яловiсть пустинь,
Кину неба блиск на лиця,
В душу аду кину тiнь.

Дам їй в душу сонця промiнь
I пекельну тьму їй дам,
Нiжнiсть квiтки, силу грому,
Щоб радiв, тремтiв Адам.

Дам лагiднiсть їй лелiї,
Скритi кiгтi злих пантер,
Добрiсть мами, чистiсть мрiї,
Бруд багна, калюж, озер.

Дам їй слабiсть павутиння,
Силу львицi дам їй в дар,
Витривалiсть у терпiннях,
Щоб несла життя тягар.

Хоч не дам я жiнцi зброї,
Буде жiнка – як лоза.
Та сильнiшi вiд куль воїв
Будуть жiнки – чар, сльоза.

Жiнцi щирiсть дам дiточу
I фальшивiсть злих злодюг,
Вiру, вiрнiсть дам пророчу
I зрадливiсть рабських слуг.

Як лише добро у груди,
В серце жiнки вложу я,
Адамовi скучно буде,
Смутком сповниться земля.

Як лиш зло положу в душу
Жiнки, то Адам, мiй син,
Муку вiчну, невсипущу
Буде мати й згине вiн.

Теж таку жону сотворю,
Щоб в нiй був весь свiт, життя –
Все, що є в землi i в морю,
В глибинi всiх тайн буття,

Щоб Адам мав у дружинi
Розкiш, бiль пекучих ран,
Як вiдбитi в вод краплинi –
Сонце, хмари й океан".

Так сказав Господь i жiнку
Для Адама сотворив,
Пекла й раю вiн частинку
В душу Еви положив.

I тому мужчина прагне
Жiнки так, як i життя,
I нiколи вiн не збагне
Сил, що в жiнцi клекотять.

I тому, як у хлопчини
Дух i тiло дозрiва,
Чує вiн, що без дружини
Свiт – пустиня премертва.

I тодi вiн мрiє, тужить
У безсонну нiчку, жде;
Вiн сумний i скорбний дуже,
Доки жiнки не знайде.

Як знайде вiн жiнку любу,
Веселиться серце й дух,
Вiн веде дiвча до шлюбу
Пiд спiв друзiв i подруг.

Грає музика невпинна,
Гомонять пiснi пiсень,
Келихи сповняють вина,
I здається святом день.

У таночку, як в вiночку,
В'ються гостi молодi,
Благословить мати дочку
На життєвий шлях тодi.

Музика тодi весiльна
Найсолодша iз усiх.
Тодi радiсть i похмiлля
Родять жарти, сто утiх.

Iз найкращої пшеницi
Вносять гостям коровай,
Над чолом тодi дiвицi
Все вiнок, як май-розмай.

I тодi в серцях у юних
Новоженцiв чар небес,
В душах їх незнанi струни
Кличуть в свiт краси, чудес.

I тодi в душi надiї,
Що здiйснивсь найкращий сон
I що сповнились всi мрiї,
Стало щастя край вiкон.

Та тодi отець старенький
Має сльози ув очах,
Сльози i на лицях неньки;
В серцi втiха, але й страх.

Чує серце материне,
Що дитя вже не дитя,
Що для любої дитини
Почалось тепер життя.

Те життя – грiзне, як море,
I прекрасне, як моря;
В нiм найбiльше щастя й горе,
Хмарнi ночi i зоря.

Новоженцi в ту хвилину
Серед музики, танкiв
Вiдчувають, що людину
Сотворив закон богiв

Не на те, щоб жить i вмерти,
А на те, щоб з роду в рiд
Передать життя, як жертву,
Що життя завдання – плiд.

Тому всмiхненi все лиця
Дiвчини, що йде на шлюб;
Вiдчува тодi дiвиця
В поцiлунку хлопця губ,

Що з дiвицi буде мати,
Що жона живе на те,
Щоб мужчинi щастя дати,
Все, що грiшне i святе.

Щоб знайшов муж у дружинi
Все життя – з добром i злом,
Щоб у радостi й терпiннi
Вiн спiвав життю псалом.

Щоб не прагнув вiн шукати
Щастя у дальних свiтах,
Бо весь свiт вiн може мати
В жiнцi, в рiдних дiточках.

Щоб не вмер, а жив вовiки
У своїх нащадках вiн,
Щоб любови та опiки
Ждав i внук його, i син.

Тож не грає на весiллю
Музика лиш для людей,
Не вiтає хлiбом, сiллю
Батенько лише гостей.

Не спiвають лиш дiвчата
Для веселости, утiх,
Бо весiлля – свято свята
В честь житейських сил усiх.

Бо тодi весiльнi спiви,
Тони музики в танку –
То величний гiмн для дiви,
Що до шлюбу йде в вiнку.

То пеан святий, величний
В честь жiнок, що з роду в рiд
У борнi зо смертю вiчний
Передати мають плiд.

То величний гiмн во славу
Роду людського й життя;
Грайте ж, струни, на забаву,
Дайте трункiв для пиття,

Хай наповниться мiй келих
Винами украй, по край;
Буде наш бенкет веселий,
Лиш ти, музико, заграй!

Вип'єм за здоров'я пари
Молодої, щоб жила,
Щоб дав Бог дiтей їй в дарi
I без лiку, без числа.

Хоч Адам за Еву втратив
Рай, то в Евi рай знайшов,
Бо мужчина може мати
Рай лиш там, де є любов.

Тож хай з вечора до ранку
Молодь в'ється у танку,
Хай жених свою вибранку
Молоду, палку, п'янку

Поцiлує i пригорне,
Бо по шлюбi так i слiд.
Гостi, ви пiсень мажорних
Заспiвайте! Многа лiт!

 

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Олесь Бабій»