Ваша світлість Любов! Найсвітліше світання.
Найчистіша яса. Найясніше тепло.
Ваша світлість Любов, Ваша святість Кохання,
Мати божа душі – найсвятіш не було!
Ваша світлість Любов! Між дощів, серед хвищі,
як навкруг насува і пітьма, і пітьма,
все здолають чуття і підступні, і хижі,
коли Вас між людьми, серед людства нема.
Ваша світлість Любов! Голубе і зелене,
золоте і рожеве – Вам усе до лиця.
Крапелинку роси – найдорожче, що в мене,
Вам у синь опущу, піднесу до вінця.
Ваша світлість Любов! Щастя й ніжності влада
та, що підданих всіх піднімає з колін,
вимагає літать, і ніщо не завада,
навіть смерть в ній безсмертя, бо життя в ній не тлін
Ваша світлість Любов!
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »