Втомилася...
Душа моя схилилася,
Мов бурею прибитий лан,
Пшеничний лан.
Ударив град, ударив грiм –
Прибив пшеницю хмаролiм.
I колос – гордий злотогрив
Намул залив...
А хтось усмiхнений прибiг
З розстай-дорiг
На перелiг у тан.
Весняним леготом
Майнув –
I сколихнув
Поза селом
Прибитий лан.
Пшеничним шумам в унiсон
Розсипав трелi жайворон.
«Ой, сонце, свiтло! Щез туман...
Гей, вiтроньку, тобi поклiн!»
Не слуха вiтер моїх слiв...
Полинувши до iнших нив...
Всмiхається, любується,
З житами вiн цiлується...
Пшениця в шумi шле проклiн:
– Чому пiдняв мене, чому?
I полишив саму, саму...
На сум i бiль
Серед нiмих, широких пiль?»
А як прийде чар-нiченька,
То сльози ллє пшениченька.
Як вiтер йде з житами в тан,
То плаче лан, пшеничний лан:
На шовках скошених покос
Краплини рос ...