Ти від вогню. Душа не вбилась пір’я.
Лише життя холоне на льоту.
З’ятряться очі на гірке сузір’я.
Завіє попіл стежечку круту.
Чи ти себе впізнаєш по перерві,
Як доля воскресатиме німа?
Усе святе гойдається па нерві,
Який от-от порветься, а трима.
Лиши собі пекельну хуртовину
І як останній, як найтяжчий гріх, —
Ту стежечку круту і не єдину,
Якою ти до матері не встиг.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »