Тут остовпіть від тих стовпів,
що вдерлись в ліс, мов яничари,-
всіх нищити, хто ріс і цвів,
й самі стоять, спинивши хмари.
Стоять заціплені самі
бетонні мертвячинні дрова.
Стоять вони глухонімі,
і в них ні звуку, ані слова.
Дерева, родичі мої,
скосили вас залізні кулі.
На стовп не сядуть солов'ї.
Від нього геть втечуть зозулі.
І я, запікшись у собі,
дививсь, коли пронісся вітер,–
навкруг дерева не в журбі,
а в гніві піднімали віти.