Тобі не вперше голову втрачать.
А голову втрачать – тому не вчать.
Така печаль, така твоя печать –
все розуміть і голову втрачать.
Кричить, вола до тебе сивина:
«Ти ж не втрачай, бо голова одна,
чи ж, втрачена, повернеться вона?!»
Вона всміхнеться й скаже: «Ні!» – сумна.
Вже скільки їх було нагальних страт!
Вже втратив голову раз і навіки кат,
уже зіржавів вщент його булат.
А ти живеш, добра сумний солдат.
А ти живеш. І сива голова
печаль всіх ста смертей своїх хова
у ті негучно мовлені слова,
які почула плаха вікова –
всесвітня совість в тих словах жива.