Павло Гірник

То хай би друзі не приїхали

То хай би друзі не приїхали,
Бо з ворогами рада є.
А ці сидять собі, як віхола,
І теревенять про своє.

Бо не круті, а так покручені,
Як те коріння вікове.
На палець намотає кучері
І рве собі, і душу рве.

Якась орда, коли збираються.
Усі — провісники німі.
Сміються, плачуть, напиваються,
І всі самотні і самі.

Комусь вже свічечку задмухує,
Комусь вже — мандрівним дяком,
Але і кухлями, і вухами
Усі в тарілці з будяком.

Все перейде, переголоситься,
Аби не жити крадькома.
Прийшли ви з перами і косами,
На вас і забуття нема!

Рукою доторкнутись голосу.
Борги віддати навісні.
Назвуть вас, хлопці, згодом совістю,
Бо ви прекрасні і дурні.

У вас і свято стане буднями,
Як мірка болю чи вівса.
Такі ви є. Такі ви людоньки,
Які долають небеса.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle