То хай би друзі не приїхали,
Бо з ворогами рада є.
А ці сидять собі, як віхола,
І теревенять про своє.
Бо не круті, а так покручені,
Як те коріння вікове.
На палець намотає кучері
І рве собі, і душу рве.
Якась орда, коли збираються.
Усі — провісники німі.
Сміються, плачуть, напиваються,
І всі самотні і самі.
Комусь вже свічечку задмухує,
Комусь вже — мандрівним дяком,
Але і кухлями, і вухами
Усі в тарілці з будяком.
Все перейде, переголоситься,
Аби не жити крадькома.
Прийшли ви з перами і косами,
На вас і забуття нема!
Рукою доторкнутись голосу.
Борги віддати навісні.
Назвуть вас, хлопці, згодом совістю,
Бо ви прекрасні і дурні.
У вас і свято стане буднями,
Як мірка болю чи вівса.
Такі ви є. Такі ви людоньки,
Які долають небеса.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »