Такий вогонь, така твоя зима,
Такі твої дими і попелища.
Вітряк душі. Господаря нема.
Всі полягли, запалось городище.
Ти повернувся. Але хто повів
На п’яну сповідь і науку сіру
До то? туги, де немає слів,
До того слова, де немає віри?
Тебе ніхто нічого не спита —
І брат пішов, і мати не заплаче.
Вогонь. Пітьма. Свобода. Самота.
До кого обертаєшся, вітряче?
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »