Павло Гірник

Так минає не осінь, і лід так не тане, як ти

Так минає не осінь, і лід так не тане, як ти,
Моя тиха і ніжна, і перша, і майже остання,
Молодесенька мріє печалі і самоти,
Що надії і сни називала коханням.

Що залишимо оку, а що — язикатій душі.
Майже зовсім нічого не лишимо серцю дурному.
Посміхайся забутій сльозі, але не воруши
Ні забутих листів, ні золи півзабутого дому.

І минало тобі, і світилося словом простим,
І піски заступали твій сон і були не маною.
І немає. Нічого немає. Хіба поза тим
Нерозгадана єдність свічі і вогню над тобою і мною.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle