Павло Гірник

Так минає не осінь, і лід так не тане, як ти

Так минає не осінь, і лід так не тане, як ти,
Моя тиха і ніжна, і перша, і майже остання,
Молодесенька мріє печалі і самоти,
Що надії і сни називала коханням.

Що залишимо оку, а що — язикатій душі.
Майже зовсім нічого не лишимо серцю дурному.
Посміхайся забутій сльозі, але не воруши
Ні забутих листів, ні золи півзабутого дому.

І минало тобі, і світилося словом простим,
І піски заступали твій сон і були не маною.
І немає. Нічого немає. Хіба поза тим
Нерозгадана єдність свічі і вогню над тобою і мною.

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle