Сину мій!
Передсвітній зорі,
Вовкуватим вітрам в димарі,
Журавлям, що на крила беруть
мою стомлену душу,
І оцій милосердній землі,
До якої рушаю в імлі,
Помолися, мій сину,
бо я
вже не мушу.
Є свобода і шлях по золі,
І під голову грудка землі,
І останні слова при вогні,
від якого загину.
Просто неба у ніч грозову,
Засвітивши свічу воскову,
Сину,
голосе мій,
помолися за Україну.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »