Борис Мозолевський

Синьооко зітхали озера.

Синьооко зітхали озера.
На лататті тремтіла роса.
Сосни пружні підносили жерла
І текли в молоді небеса.

Синьооко безодня зітхала,
Ту зелену сотаючи рунь…
Подивись мені в очі, кохана,
І безсмертям весни зачаруй.

Щоб колись в незапам’ятних ерах,
Погляд юнки відбивши в собі,
Синьооко зітхнули озера,
Пригадавши твої голубі…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle