Павло Гірник

Стукіт, стукіт нічний…

Стукіт, стукіт нічний…

Не кривдуй — відчини.

Сонні губи цілуй полохливій дружині
І наосліп іди до дверей…

А вони

Вже сахнулися пріч од кривавої тіні,

Вже узявся мороз на слизькому вікні
І розпачливий крик покотився по сходах…
Стукіт, стукіт нічний.

І тобі. І мені.

І Вітчизні твоїй. І моєму народу.

Як мені рятувати тебе від біди,
Як від чорної туги себе рятувати?
…Ти постукай мені уночі. Ти прийди.
В мене двері назавжди відчинені, брате.

1994