Стукіт, стукіт нічний…
Не кривдуй — відчини.
Сонні губи цілуй полохливій дружині
І наосліп іди до дверей…
А вони
Вже сахнулися пріч од кривавої тіні,
Вже узявся мороз на слизькому вікні
І розпачливий крик покотився по сходах…
Стукіт, стукіт нічний.
І тобі. І мені.
І Вітчизні твоїй. І моєму народу.
Як мені рятувати тебе від біди,
Як від чорної туги себе рятувати?
…Ти постукай мені уночі. Ти прийди.
В мене двері назавжди відчинені, брате.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »