Передуріло море, перешаленіло,
немовби юність знов пережило.
Притихло враз і ніби поміліло,
невже й воно на пенсію пішло?
Човни розбиті в молитвах жаліти -
йому тепер лишилось лиш оте –
до себе по-дідівськи бубоніти,
безсонно спать і забавлять дітей.
На березі сидять пенсіонери.
У карти грають. Курять. Реготять.
Дратують море ці старі Гомери.
Чи в одіссею вирушить хотять?!
Старезний дух у юній непокорі –
до цих піратів придивімось ми
і будем знати: звідки в тому морі
беруться неприборкані шторми.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »