1. Роса вдячності

З Дашдоорова

Чи ж кепкував із мене древній дід –
йому на жарти часу вже замало:
із люльки думка сизо димувала,
а зморшки на чолі – як наш прадавній рід.
А я – хлоп'я, мале і нетерпляче,–
я те робив, що лиш очима бачив.
А лід сказав: «Цілюща в нас роса,
збери для матері ізрання ці краплини,
з них чай звари, у вдячності хвилини,
щоб додались їй сила і краса».
Коли світанок падав у полин,
я вбіг з піалою в колючі наші роси
й пішов до сонця безнадійно босий,
збираючи перлини крапелин.
Але для мами з тих цілющих див
я чай з роси в дитинстві не зварив.
І все ходжу й ходжу вже скільки літ...
І як віддячить босоногим сином
тим материнським молока краплинам,
роси краплинами, що нам дарує світ?!
Усе для матері – хоч безнадійно мало –
моя, з росинками поезії, піала.

2. Скарби душі

Матері Дашдоорова – Даш-гуан

Даш-гуан, монгольска мати,–
рід гобійських стебелин –
дозволя поцілувати
руку їй, хоч я й не син.

Ну а син зі мною поряд –
степовий цей морин-хуур *–
їхні погляди говорять,
а моя душа – не мур,
а моя душа далека,
а моя душа – близька,
прилетіла, як лелека
від розквітлого бузка.
Морин-хуур в серці грає –
дні струни, а як орган.
Хто з берези срібло має,
тим за золото – харган**.
Кожна мати – просто мати,
з роду вічного добра:
хоче мати вшанувати
сина матері Дніпра.
Я їй кухлик кришталевий
з рос краплинами приніс
й срібло-золото від древа,–
із харганів і беріз.
Даш-гуан, знов день на сході,
з ваших, матері, уклінь
до скарбниць ідем народів –
в чисту совість поколінь.

* Музичний інструмент.
** Деревце в Гобі із золотистою корою.