Павло Гірник

Спізнилося небо тебе прихистити на мить

Спізнилося небо тебе прихистити на мить,
І тіло піднесли дими понад капища отчі.
І вже — не спочити, а просто себе зупинить,
У віщого сну напитати, обмовки пророчі.

Спізнився — очікуй нагоди.
Не встиг, то ходи по землі.
Ховай за халяву на цямрині писаний аркуш.
Коли біснуваті на втоптаній в душу золі
Шикуються знову на Євалт яничарського маршу.

Навіщо тобі прозирати оту марноту,
Палити останні легені сипкою пітьмою?
Трава не гукає до сонця: — Дивись, я росту! —
Зелена — живе, помирає — стає золотою.

Ніхто не вполює, і навіть вогонь не спиня,
І байдуже, хто тебе вб’є — товариство чи зграя.
Дозвольте не з вами, а подумки.
І — навмання.
Спізнилося небо? Нічого, я ще зачекаю.

весна 2002

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle