Ось та сама твоя кiмната,
В якiй колись знайшов я рай.
Той сад, та яблуня крислата
I за садом той самий гай.

Ось тут у затишку з тобою
Я снив життя найкращий сон;
Там пiд березою сумною
Мене ти взяла у полон.

Все те саме. Така ж i осiнь,
Як та колишня, золота,
I я такий самий i досi,
Лиш ти не та, лиш ти не та.

Бо твої очi, що так нiжно
Всмiхалися колись менi,
Тепер глядять на мене грiзно
I в них лиш холод, лютий гнiв.

А з твоїх уст, як цвiт рожевий,
Що їх спивав я, мов нектар,
Падуть слова грiзнi, сталевi,
Мов стрiли, що несуть удар.

Все те саме. Нема обнови,
I гостi тi самi у вас.
Лиш в гостях вже нема любови,–
Вона померла вiд ураз.

Все те саме. Лиш ти змiняєш
Цей рай мiй давнiй в клятий ад,
Бо ти вже другого кохаєш
I йдеш на стрiчу з ним у сад...