Солодкий твій хліб —
Навіть навпіл зі снігом і сіллю.
Ще матимеш торбу, дорогу і долю чужу.
А неба нема — є високе твоє божевілля —
Не знати, що буде попереду. Йти за межу.
А мав би звикати нарешті і знати, лайдаче,
Кому п’ять копійок давати, кому — одкоша.
Але коверзує, блазнює, гордує і плаче
Ота біснувата і клята блаженна душа!
Останню сорочку пропив і пішов бур’янами.
Ножа загубив, без якого самотньо і зле.
Ти досі живий. Ти вже вільний.
І йдеш поміж нами
По вічному колу і вічному лезу, але…
Ти блуд. Ти прокляття. Ти вовк.
А вони прокаженні.
Остання межа. І дорога. І знову межа
І воля стоїть над тобою і гріє в кишені
І долю,
і дулю,
і кулю,
і твого ножа.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »