Сократ це мовив а чи ні,
але вчувається мені:
«О судді, я старече тіло
хоч зараз вам віддам – беріть:
зі скелі скиньте, отруїть.
А дух мій, думи осудіть
не зараз, через сотні літ.
Щоб доля на суді звела –
мій дух і ваші всі тіла.
Та ви ж вмрете, ваш час мине,
як, мертвим, вам судить мене?!»
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »