Павло Гірник

Слухаючи гріга

I. Молитва

Заграй мені, старенька скрипко болю,
Озвись відлунням, серце невтишиме.
Моя молитво, не помри в соборі —
Над морем суєтним полинь, як чайка.

Не оскверни вуста, волання марне,
Прийми вогонь, о дух мій, наче свічка.
В холоднім склепі сумніву і болю
З пітьми вихоплюй суть неопалиму.

Ятрися, наче іскра невигойна,
Що мозок оберта на попіл сірий,
А серце — на кострище єретичне.
Спали мене і воскреси у слові.

Не вірю пі святим, ні словоборцям,
Що німби мають за вінці тернові.
Своє життя складаю, як молитву.
Пред словом тим, що груди пропікає.

II. Пісня Сольвейг

Болить мені. Мовчу, пишу — болить.
Але між чим я маю вибирати?!
За сто віків, за двісті лихоліть
Мені не віднайти гіркішу сплату,

Як тільки ти, кохана, тільки ти…
А я зміняв поріг твій на дороги.
За сімома замками самоти
Моє кохання, зболене і строге.

І я не знаю, чи порву сліпе
Оцього болю знавісніле коло.
Я, мабуть, завинив тобі себе,
Та вже, напевно, не віддам ніколи.

Але повір, не сам я. Плаче Гріг.
Ні, він не плаче. Він також чекає,
Коли ти зійдеш на оцей поріг
З мого одчаю і з його печалі.

Ти не минеш, як проминають дні,
Завіяні чеканням, наче снігом.
Бо ти і я — єдині і одні,
Як дві сюїти, вистраждані Грігом.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle