Слова і біль — матерія жива.
В ній сховані великі таємниці.
Вогонь із глини творить і дива,
І горщики, і цеглу на в'язниці.
Засукуй рукави. Суши, вимочуй,
Живими пальцями байдужість виминай.
І ти побачиш, як скресають очі,
Неопалимі, наче купина.
Якщо забракне сил у цьому герці,
Якщо талант за кусень продаси,
То попечуть на глечик твоє серце
Палючі очі вбитої краси.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »