І ростуть же такі дівчата
на вкраїнській моїй землі.
що принцесами б їх величати,
тільки жити ж їм треба в селі.
їм би з днів – лиш неділю й суботу.
їм би шовк голубий на стан.
А вони – у найважчу роботу.
А вони – у заміжжя туман.
Вже й з мозолями. Й слізьми умиті.
Як було їм. І буде ще десь...
Помарнілі жінки працьовиті
знов народжують нових принцес.
Сніг розтав. І знов лежать стежини між зелених споконвічних трав. Лиш берези білі, мов крижини, – хоч і сніг давно уже розтав…
Читати далі »
Я не знаю, що зі мною сталось. Припаду губами до колій, упаду грудьми на власну жалість і чолом – до всіх холодних стін…
Читати далі »
На добраніч, кохана, йдуть холодні дощі. Осінь в золото вбрана. Вечір в мокрім плащі…
Читати далі »
Життя прожить – не поле перейти... А поле те не перейти ніколи. Через усі і мрії, і світи прослалося життя безмежне поле…
Читати далі »
За Десною всі осінні хмари піднялись, мов гори вікові. Десь над ними чи між них Ікари – давньовічні, але ще живі…
Читати далі »